Protect the Flame: But Where the Danger Is, the Saving Power Also Grows
Захисти полум’я. І там, де зачаїлась небезпека, проростає і сила порятунку — Переклад статті Отто Шармера Protect the Flame: But Where the Danger Is, the Saving Power Also Grows від 18 квітня 2023
Переклали: Дзвенислава Новаківська, Катерина Кравчук
Я щойно повернувся з Латинської Америки. Відчуваю себе дещо іншою людиною, ніж та, що поїхала пару тижнів тому. Що змінилося?
Під час мого візиту я поїхав у Колумбію на запрошення ПРООН (Програма розвитку ООН). А також відвідав Уругвай, щоб запустити першу в Латинській Америці Програму лідерства в екосистемах (ПЛЕ) для нашої u-школи для трансформації. Запуск цієї регіональної ПЛЕ в Латинській Америці відкрив те, що багато хто з нас відчув як новий простір колективних можливостей. Це 3-річна колективна міжгалузева та міжнаціональна подорож, яка має на меті пробудити всі людські мудрості — голову, серце та руки — для служіння регенерації, зціленню та системній трансформації.
Під час цієї подорожі я пережив кілька моментів, які були схожі на “бачення майбутнього” — або, скоріше, бачення частини майбутнього, частини шляху, який може вивести нас з нинішньої планетарної полікризи. На мою думку, виклик системного лідерства номер один, з яким ми стикаємося, полягає в наступному: як подолати величезний розрив між знаннями і дією в екологічному, соціальному та культурному розладі світу. Як подолати екологічний, соціальний та духовний розрив нашого часу? Майже всі знають, що наші нинішні системи зламані і потребують трансформації. Але це усвідомлення ще не змінює наші колективні дії. Натомість ми бачимо реакції, сформовані запереченням та/або відчуттям приреченості, які, як правило, призводять до однієї і тієї ж поведінки: паралічу.
Тут я ділюся п’ятьма надихаючими мікроісторіями з Колумбії та Уругваю, які дають мені надію на наш шлях майбутнього. Ці історії демонструють, що широка підтримка трансформаційних системних змін в країнах G20 може бути перетворена на колективну діяльність (3 з 4 людей у країнах G20 підтримують трансформаційні зміни наших економічних і соціальних систем для кращого вирішення проблем зміни клімату та нерівності). Я підсумую статтю роздумами про те, як наші нещодавні досягнення в галузі штучного інтелекту (ШІ) та системні руйнування, що пришвидшуються, вимагають більш радикального підходу до планетарного зцілення та цивілізаційного відновлення. Приємного читання!
П’ять історій
(1) Колумбія: Перехід від дебатів до діалогу через глибоке слухання
Богота, Колумбія. Ми на шляху до регіону Ла-Гуахіра, де проживає народ вайю (Wayuu). ПРООН запросила мене сюди, щоб поговорити з групами зацікавлених сторін: народом вайю, представниками колумбійського уряду, компаніями приватного сектору. Обговорити те, як вони можуть спільно формувати шлях у майбутнє, який принесе користь усім.
Готуючись до посадки на літак до Ла-Гуахіри, я замовляю каву і запитую організаторів, як виглядає більш детальний розклад на наступні кілька днів. Я дізнаюся, що головна подія — це 1,5-денний семінар під назвою “U-lab”, в якому візьме участь 60 осіб (усі зацікавлені групи, які вперше зустрінуться разом), що розпочнеться вранці наступного дня. “U-lab?”, — запитую я, — “Добре. Хто його фасилітує?” Коротка пауза. “Ти!”
“Дійсно?” Я ледь не впустив каву. Я подумав: після 500 років колонізації, прямого, системного і культурного насильства, за яким послідував промисловий видобуток корисних копалин, що призвів до деградації, забруднення і значної руйнації землі; в ландшафті, що страждає від посухи спричиненої промисловим водокористуванням, — після всієї цієї травми, з усіх можливих людей приходить німецько-американський хлопець, який не має жодного уявлення про реальність цих людей, щоб провести семінар про їхнє майбутнє. Серйозно?
Після кількох хвилин спротиву я зрозумів, що всі вже їдуть на семінар, включно з людьми вайю з дуже віддалених районів. Коротше кажучи, скасовувати було вже пізно. Час відпустити, час піддатися…
Семінар розпочався, і я був фасилітатором. Після кількох важких і складних розмов між учасниками, які прояснили дуже різні світогляди, історії та контексти (які різні групи привнесли в розмову) взаємодія перейшла від викарбовування початкових заяв і позицій до набагато більш плавного процесу сприйняття і розуміння відмінностей один одного, поважаючи наміри один одного. Ми також почали чути більш диференційовані та нюансовані погляди зсередини кожної з груп зацікавлених сторін.
Після закінчення семінару вранці другого дня менша делегація від групи вирушила до Боготи, столиці Колумбії, щоб зустрітися з міжвідомчою групою високого рівня, яку приймало Міністерство закордонних справ. Під час цієї зустрічі одна з лідерок “Вайю” кинула виклик одному з високопосадовців колумбійського уряду в дуже прямій, сильній і водночас діалогічній формі. Це була прекрасна інтервенція, яка змусила представника уряду погодитися на особисту зустріч з нею на території народу вайю протягом наступного тижня.
Після зустрічі вона сказала мені, що не змогла б досягти успіху в цій інтервенції без попереднього процесу діалогового семінару. Це зміцнило потенціал, яким вона вже володіла, але який потребував певного резонансу, підтримки і вдосконалення. По завершенні зустрічі високого рівня в Боготі, коли ми виходили, я запитав головуючого зустрічі: “Що ви думаєте про все це?”. І він відповів: “Це дуже цікаво і справді відкриває очі. Я був присутній на багатьох подібних міжсекторальних зустрічах. Але за все своє життя я ніколи не був частиною такої зустрічі, як ця”. Потім він підсумував: “Я можу лише уявити, як ви провели останні два дні з 60 учасниками. Це, мабуть, був винятково потужний досвід”.
Отже, зміни у сприйнятті та підходах, які я помітив, були очевидними і для інших. Що допомогло цьому зрушенню відбутися? У цьому випадку, ймовірно, це було поєднання кількох важливих компонентів:
- Сила місця: проведення головної події на території Ваюу, а не в столиці.
- Сила наміру: починання з чіткого формулювання глибших намірів, які кожна з трьох груп (і кожна людина окремо) принесла на зустріч.
- Сила особистої розповіді: залучення до розмови глибинних історій кожного учасника (і моєї власної) про критичні переломні моменти нашого власного шляху.
- Глибоке слухання: генеративне слухання як шлях до переходу від дебатів до діалогу.
- Практика системного картування: використання практичного “мапування системи” для допомоги кожному говорити про свою точку зору у середовищі, де його слухають і де є спільне бачення.
- Стишення. Дозволяє виявитися глибинним резонансам і внутрішньому знанню.
- Генеративний діалог. Вечірні розмови біля вогнища, які проводились старійшинами (або спільно з старійшинами), переносили поле розмови на глибший рівень.
(2) Лідери екосистеми Латинської Америки: Спільне бачення як прохід до зміни соціальних полів
Нірвана/Колонія, Уругвай. Я сиджу в колі зі 180 лідерами екосистем. Ця дивовижна група творців змін з 17 країн Латинської Америки представляє всі суспільні сектори. Вони варіюють від низових активістів, бізнес-інноваторів і представників місцевої влади до духовних старійшин і лідерів корінних народів з різних куточків Амазонії. Молодіжні лідери з критичного налаштованого колумбійського Тихоокеанського регіону, де панує насильство, сидять поруч з генеральним директором впливового бізнесу та головою фонду. Я відчуваю присутність майбутнього тут і зараз. З 500 осіб, які подали заявки на участь у цій 3-річній подорожі, 180 були відібрані за допомогою 20 організацій-спонсорів — фондів, соціальних підприємств та регенеративних бізнесів [примітка перекладачів: бізнеси, що покращують, а не лише зберігають середовище в якому працюють]. Ми прагнемо провести не традиційний тренінг, а об’єднати змінотворців різного походження у глибокому просторі осмислення того, що відбувається, обміну досвідом та підтримки один одного задля активізації глибокої регенерації та трансформаційних системних перетворень.
Особливо інтригуючою для мене була регіональна широта зібрання. Деякі учасники з Бразилії зазначили, що вперше відчули себе “по-справжньому латиноамериканцями”. Говорить Мірна, урядовиця з Аргентини, яка займається впровадженням змін:
“Найбільше мене вразила можливість подивитися на нас як на Латинську Америку. Відчуття того, що ми починаємо резонувати з великими можливостями, які маємо як Латинська Америка, а також з тим болем, що нас супроводжує як рідний. Я відчула простір, де ми можемо почати зцілювати себе як континент. Ми можемо доторкнутися до нашої стійкості, до майбутнього, яке зароджується серед нас.
Особливістю, яку я відчула, було те, що це не програма, яку я тримаю в голові, а цілий процес, який запрошує мене вмістити його в моєму тілі. Я все ще відчуваю, що виклик полягає в тому, щоб відкрити серце, щоб мати можливість дивитися один на одного як на рівних, щоб мати можливість об’єднуватися з цієї точки. Цей зв’язок — це те, що дозволить нам відкрити волю до єднання і робити щось інше разом”.
Даяні, з пуерториканської перспективи, додає:
“Що є унікальним у Латинській Америці? Йдеться про нове визначення Латинської Америки, як місця, де робиться особлива робота, яке ще потрібно дослідити. Для пуерториканців було особливо зворушливо і обнадійливо бути прийнятими і визнаними частиною цього простору.
Багато хто з нас застосував навички глибшого слухання в контексті наших проектів і сімей одразу після воркшопу. Ця робота є особистою, політичною та культурною одночасно”.
Змусити систему побачити, відчути та перевернути саму себе
Один з поворотних моментів під час 3,5 денного процесу був пов’язаний з практикою спільного та колективного бачення, яку ми називаємо “спів-відчуттям”. У цьому випадку ми використовували техніку під назвою 4D картування. Цей спосіб мапування спирається на театр соціальної присутності, соціальну форму мистецтва (створену Араваною Хаяші та її колегами з Presencing Institute), яка дозволяє системі побачити і відчути себе — і, залишаючись у цьому резонансі, рухатися в напрямку трансформації самої себе.
Кейс, який ми розглядали, був представлений п’ятьма молодими лідерами з тихоокеанського узбережжя Колумбії. Кейс був зосереджений на становищі автохтонного населення — бідних сільських жінок у цій місцевості — групи, яка страждає від більшості форм прямого, структурного та культурного насильства, що існує в сучасному світі. Побачити реальність через їхню призму було нестерпно боляче. За допомогою дуже невеликої кількості слів (техніка 4D картування інтегрує мапування зацікавлених сторін у соціальних науках із втіленим знанням, заснованим на усвідомленні) ми всі побачили систему з різних боків, але особливо через призму тих, хто є маргіналізованими. Багато в кого очі були на мокрому місці до кінця мапування — в мене так точно. Всі були глибоко зворушені як досвідом жінок, які зазнали насильства, так і ситуацією всієї громади, включаючи роль кривдників, збройних угрупувань і бандформувань. Вони теж є частиною громади. Вони теж є жертвами. Молоді люди вбивають молодих людей. Це був ще один зворушливий момент, коли людина, яка виконувала роль представника предків, піклувалася про людину, яка виконувала роль представника озброєних груп, який був в значній мірі ізольованим.
Що змусило моє серце та серця інших учасників розкритися — то це спільне бачення, яке приходить з усвідомленням того, що переважна частина цієї шкоди є частиною більшої системи: “Подивіться, що ми робимо з собою!” Це повна протилежність іншування: “Подивіться, що вони роблять з нами”. Це усвідомлення приходить з більш високого і цілісного усвідомлення системи, з колективного відкритого серця.
Досвід 4D картування відкрив глибше місце в усій групі. Після цього старійшини корінних народів запропонували церемонію і практику, яка дозволила кожному поглибити процес відкривання і зцілення. Після цієї події колумбійські лідери почали впроваджувати поведінкові прототипи ненасильницької маскулінності — процес, який підтримують учасники з усього регіону. Корінь слова “зцілення” буквально означає “зробити цілим (знову)” — тобто, відновити зв’язок і реінтегрувати.
Наступного дня деякі учасники з Колумбії сказали мені: “Не можу повірити, що мені довелося їхати аж до Уругваю, щоб дізнатися, що насправді відбувається в моїй власній країні”.
Багато хто коментував можливості для регіональної співпраці, які вони відчули. Говорить Ана Паула, яка працює в соціальній фінансовій установі в Мексиці:
“Для мене особливо важливо відчути можливість співпраці в регіоні, що ми набагато більш схожі, ніж ми думаємо, що ми можемо вести розмови, в яких наші індивідуальні плани відкладаються в сторону, щоб розвивати цей потенціал”.
Чого ми можемо навчитися у тих, хто організував цю дивовижну зустріч і колективну подорож?
Лаура Пасторіні очолює роботу u-школи та Presencing Institute у Латинській Америці. Вона зазначає,
“Те, що відбулося на Програмі лідерства в екосистемах, — це те, що ми змогли створити контейнер і підготувати ґрунт для того, щоб кожен з учасників відкрився для власної трансформації і спільно створив умови для суспільної трансформації. Ми не зможемо нічого змінити, якщо не змінимося самі”.
додає Вівіана Галдамес, ще одна учасниця команди спів-організаторів:
“Мені здається, що найпотужніша річ у цій програмі — це можливість відчути себе в корені речей. У кожній практиці, в кожній роботі це не просто пізнавально. Це емоційно, це резонанс, це трансцендентність і це співтворчість”.
(3) “Уругвай постає” (Uruguai Emerges): діалогове та системне картування як шлях до активізації агентності
Монтевідео, Уругвай. Після прибуття до столиці наступного ранку ми розпочали одноденний захід під назвою “Uruguai Emerges”, який спільно спонсорували десятки організацій та їх лідерів, серед яких були сенатори, голова парламентської комісії з питань майбутнього, керівники структур ООН, керівники компаній, лідери неурядових організацій та фондів, низові лідери змін, лідери громадського сектору та освітяни. Усіх їх об’єднала одна причина: спільна стурбованість майбутнім країни та суспільства у світі, де зростає поляризація та руйнування.
Коли ми відкривали денні сесії, я вдивлявся в обличчя цих 330 лідерів, лідерів змін та пересічних громадян. Я відчував їхню стурбованість. Я відчував їхню стурбованість — але я також відчував неймовірну екзистенційну обізнаність і відкритість, яку кожен з них приніс у цю кімнату, в цей момент. Я миттєво згадав нещодавній досвід роботи з подібними групами в інших регіонах світу, і я подумав і відчув це всім тілом: «Так, це те, ким ми є як люди — там, де є небезпека, ми об’єднуємося, і саме так активізується і починає зростати рятівна сила…»
Сам того не плануючи, я почав ділитися власним досвідом становлення: Я виріс на фермі регенеративним землеробством на півночі Німеччини і ще учнем старших класів у 1970-х та на початку 80-х років почав цікавитися екологічними та соціальними питаннями. Потім, коли я вперше вступив до університету (Вільного університету Берліна), я був дуже розчарований якістю дискурсу та розмов. Але посеред цього колосального розчарування я знайшов одну людину, запрошеного викладача, який уособлював інший спосіб практикування науки і досягнення результатів в ній. Це був Йохан Галтунг, відомий як засновник дослідження миру як науки і автор теорії структурного насильства. Його підхід до наукової діяльності був спрямований на пошук і руйнування інваріантності (тобто на трансформацію “законів”, які керують колективною поведінкою). Це було саме те, що я шукав.
Зустрічі з однією людиною, яка робила щось інше в традиційному інституційному середовищі (університеті) було достатньо, щоб я змінив свій життєвий шлях. Його підхід запалив у мені полум’я, яке ніщо у світі не зможе загасити. Ось так просто. Коли я згадав цей момент, він промайнув миттєво, і я був дуже схвильований, коли ділився ним з 330 громадянами Монтевідео. Це було дуже чітке послання: «На кожному з нас лежить величезна відповідальність. Кожен з нас може бути тією єдиною людиною для когось іншого. Саме так ми активуємо глибинну людську сутність на цій планеті. Так ми запалюємо полум’я».
Я не пам’ятаю всіх деталей того дня. Але я точно пам’ятаю, що з’єднався з іншими на цьому глибинному рівні — рівні полум’я. Ділитися власною історією і слухати історії інших людей, під час діалогових прогулянок та в інші способи, призводить до того, що в групі щось відбувається. Щось, що вже присутнє, але перебуває в сплячому стані, — активізується. Це те, що сталося в перші години Uruguay Emerges.
Після обіду ми досліджували поточні виклики, що стоять перед уругвайською екосистемою, оскільки її лідери прагнуть сформувати спільне бачення майбутнього. Ми зробили це за допомогою інструменту системного мапування, який називається 3D-картування. Кожна з підгруп зосередилася на різних системах — від освіти та відновлюваної їжі до сталого бізнесу, розвитку громад та управління. За кожним столом зібралися різні групи лідерів змін, які обговорювали ключові питання, пов’язані з просуванням еволюції їхніх систем.
Зустріч завершилася з глибоким відчуттям можливостей. Учасники сформували нові зв’язки та активізували колективне відчуття власної спроможності. На мою думку, ці зрушення, що стали можливими завдяки такій короткій події, як одноденна зустріч, є важливою симптоматичною точкою даних про стан сучасного світу.
Люди прокидаються (або перебувають у процесі пробудження) у багатьох місцях. Майже всі вважають, що ми знаходимося на екзистенційному етапі нашої колективної подорожі як виду. Це момент, коли нам потрібно об’єднатися, щоб разом знайти сенс і накреслити наш шлях вперед. Це не обов’язково має бути багатоденний чи багатотижневий процес. Тому що люди вже знають, що щось зламалося, щось потребує нашої уваги зараз.
Але чого часто бракує, так це мінімальної сприятливої інфраструктури для активізації таких зустрічей у містах, країнах і регіонах, які потребують іншого типу колективних дій.
(4) Тайвань: Емерджентність — як бути лідером в умовах дезорганізації
Повернувшись до Бостона, я замислився над тим, як ці відкриття і зсуви, які я пережив у Латинській Америці, можуть бути пов’язані з іншими місцями і регіонами світу. Чи було те, що я пережив там, унікальним для цього простору, чи це говорить про щось більш універсальне, що є спільним для всієї планети?
Кілька днів по тому мені випала нагода зібрати більше даних щодо цього питання. Під час віртуальної сесії з кількома сотнями змінотворців на Тайвані я поділився дечим з того, що пережив у Латинській Америці. Я запитав їх, чи це знайшло у них відгук. Ось їхня візуальна відповідь: подивіться цей чудовий короткий кліп, щоб переконатися в цьому…
Очевидно, що ці почуття поділяють люди по всій планеті. Коли ви розмовляєте з людьми у Східній Азії, Силіконовій долині чи деінде, ШІ, звичайно, є темою дня. Чи пов’язані глибинні людські здібності, які я описую тут, — полум’я нашої планетарної свідомості та людяності, що пробуджується, — з питаннями, викликаними штучним інтелектом і ChatGPT? Так, у всіх відношеннях.
ШІ та пов’язані з ним машини (технологічні програми) мовного прогнозування, такі як ChatGPT, чудово синтезують (і повертають нам) знання, які ми накопичили до цього часу — іншими словами, знання минулого. Але чого ці машини не можуть зробити? Вони не можуть здійснювати радикальне глибоке зондування. Вони можуть відчувати. Але вони не можуть відмовитися від прогнозів, заснованих на існуючих моделях, щоб дозволити прийти тому, що хоче з’явитися з нашого найглибшого Джерела. Іншими словами: вони не можуть робити глибоке відчування. Вони не можуть відчувати від Джерела, від майбутнього, що хоче з’явитися. Вони не можуть творити ніЩо з ніЧого. Це “сліпа зона” ШІ.
І це те, що має бути найважливішим фокусом наших освітніх систем у майбутньому: створення глибокої здатності до спів-відчуття та спів-творення майбутнього, коли воно з’являється. Це те, що в Теорії U ми називаємо приСутністю — здатністю відчувати і діяти в теперішньому часі, в теперішньому моменті з найвищої точки майбутнього.
(5) u-lab 2x: Активація глобальної екосистеми планетарного зцілення та відновлення
Вчора, коли я закінчував цей запис у блозі, який, здається, став міксом тематичної розвідки та онлайн-щоденника, ми провели чергову сесію u-lab 2x. u-lab 2x — це онлайн-акселератор для команд u-school, який допомагає командам перейти від ідеї прототипу до впливу на екосистему. Цього року у нас 234 команди з 66 країн світу, які працюють 22 мовами та створюють надихаючі прототипи ініціатив для змін в освіті, бізнесі, охороні здоров’я та регенерації екосистем. Це дійсно крута група. Щоб відчути глобальне розмаїття цієї дивовижної інноваційної екосистеми (яку u-school пропонує безкоштовно), перегляньте цей відеоролик нижче. Кожна команда використовує однаковий базовий набір методів та інструментів, щоб допомогти та навчити одна одну, як найкраще просувати свої проекти.
На одному з вчорашніх коучингів вся група розділилася на Zoom-групи по 3 людини, щоб кожен учасник міг поділитися ідеями та отримати зворотній зв’язок від інших двох членів команди. Кількість вивільненої позитивної енергії була дуже схожа на те, що я описував раніше в Колумбії та Уругваї. У цьому випадку вона ґрунтувалася на локальних ініціативах трансформації в різних секторах і регіонах, що охоплюють всю планету.
Це момент, коли ми повинні з’явитися — і з’явитися один для одного. Як каже екологічна активістка та системна освітянка Джоанна Мейсі, “чим зловісніші обставини, тим яскравіша можливість”. Коли такі екосистемні активісти, як ці команди u-lab, збираються разом, як вони це зробили вчора, ви отримуєте реальне відчуття того, як зерна майбутнього починають проростати в планетарному масштабі. Хоча це відбувається в різних місцях, всі вони пов’язані між собою мережею зв’язків і спільним прагненням перейти від вижимання ресурсів та свідомості егосистеми до регенерації та екосистемної свідомості. Якщо ви хочете глибше ознайомитися з деякими з цих прикладів, натисніть тут, щоб переглянути ще один короткий відеоролик.
Заключні думки
Це мої п’ять історій. Я міг би навести ще багато прикладів надихаючих ініціатив та людей, які працюють заради кращого майбутнього. Але суть вже викладена: у всіх проектах, заходах та ініціативах ми в u-школі трансформації бачимо, що з’являється нова закономірність. Це модель активації глибшого рівня людської свідомості: полум’я, яке працює з джерела нашої глибинної творчості та Я. Це полум’я є одночасно яскравішим, доступнішим і більш присутнім, і в той же час більш екзистенційно небезпечним, ніж, можливо, коли-небудь раніше.
Три розриви, які визначають нашу епоху — екологічний (клімат, біорізноманіття), соціально-економічний (нерівність, поляризація) та духовний (безнадія, депресія) — змушують нас поглянути в дзеркало і побачити, “що ми робимо з собою”.
Це глибоке пробудження вже відбувається спонтанно в багатьох місцях. Але воно не підтримується жодним методичним способом. Воно не має сприятливої інфраструктури, яка б дозволяла йому проявлятися органічно. П’ять історій, якими я поділився тут, розповідають про те, як це зробити: забезпечити мінімальну сприятливу інфраструктуру, яка дозволить цьому пробудженню проявитися у спільному усвідомленні та колективних діях. Без цієї сприятливої інфраструктури жодна з цих історій не існувала б. Жоден з цих зв’язків і дій не був би активований.
Більшість людей розуміє, що наші системи потребують глибокої трансформації. Але більшість людей, включно з керівниками установ, не усвідомлюють, що для того, щоб провести систему через шлях трансформації, необхідна структура підтримки. Така інфраструктура складається зі спеціалізованих методів та інструментів — набору соціальних технологій (базованих на усвідомленості), які дозволяють командам, багатостороннім групам інтересів та громадянам слухати, спілкуватися та співпрацювати у більш творчий, цілеспрямований та усвідомлений спосіб. Останні 25 років свого життя я провів разом з колегами з Массачусетського технологічного інституту та Presencing Institute працюючи над спільним створенням цих методів та інструментів і демократизацією доступу до них через ліцензії creative commons.
Ми, ви і всі творці змін потребуємо цих методів та інструментів. Це один з елементів трансформації. Нам також потрібні різні типи просторів, подібні до тих, що описані і показані в історіях та зображеннях вище. Але найбільше нам потрібна інша якість присутності та усвідомлення, яка ґрунтується на основі:
- Відкритого розуму: здатності отримати доступ до нашого незнання (глибоке слухання)
- Відкритого серця: здатності бути вразливим, бути зворушеним (спів-чуття),
- Відкритої волі: здатності діяти в спокої, творити з нічого (присутність).
Це основні елементи Теорії U. Зрештою, коли ви опиняєтеся в цих просторах, найважливішим інструментом є ваша власна здатність використовувати своє “Я” як засіб зв’язку з більшим соціальним полем, яке розгортається між вами, всередині вас і через вас та ваші стосунки. Соціальне поле — це соціальна система, яка сприймається не лише ззовні, але й зсередини. Це «жива» соціальна система, якщо хочете коротко. Те, як я відчуваю ці зміни в соціальних полях, можна відобразити і простежити в таких вимірах:
Горизонтальне розширення: падіння кордонів між людьми та організаціями
Вертикальне поглиблення: глибше заземлення на місці і в найвищому майбутньому намірі
Налаштування на серцебиття спільноти: “Подивіться, що ми робимо з собою”.
Час: сповільнення, з’єднання з тим, що дух нашого поточного часу хоче, щоб ми робили
Виникнення: прислухатися до того, що прагне виникнути, і “втілити його в реальність так, як воно того бажає” (Бубер).
Мінімальна інфраструктура, необхідна для суспільної трансформації
Отже, що ми дізналися? Ми дізнаємося, що існує величезний потенціал для глибоких трансформаційних змін у багатьох місцях по всьому світу. Цей потенціал не є дефіцитним ресурсом. Дефіцитними є структури підтримки, які дозволяють цьому потенціалу проявитися, актуалізуватися в масштабах цілого. Те, що ми почали в Уругваї, мені здалося першим ударом серця «живої» спільноти. Нам варто плекати відкривання серця спільноти. Нам варто розвивати цю здатність у багатьох місцях, у багатьох регіонах. Зустрічі, які я описав вище, надали перший досвід того, як будувати і спільно утримувати ці глибші простори розвитку.
Це мій звіт за останні кілька тижнів. У наступній частині блогу я пов’яжу ці мікроісторії з більш масштабними моделями системних змін, які ми спостерігаємо у світі. Я також поділюся свіжим досвідом з Південно-Східної Азії та Азійсько-Тихоокеанського регіону, де я працюю з лідерами змін та ініціативами протягом останніх 20 років. Деякі з них прибудуть до кампусу Массачусетського технологічного інституту наприкінці цього тижня.
Я хочу закінчити цей блог викликом, який я відчуваю до глибини душі. Як я вже зазначав, я повернувся з подорожі Латинською Америкою іншою людиною. Коли я дивився в очі і серця всіх цих колег і попутників, щось глибоко зачепило мене. Я побачив, як легко ми можемо створювати нові простори, коли поділяємо правильні наміри і використовуємо відповідні практики та інструменти слухання. Ці зустрічі вселили в мене глибоку надію.
Я також повернулася із запитанням до себе: Що ти робиш зі своїм життям? Чому ти не переїжджаєш з місця на місце, щоб створювати простори-що-утримують там, де вони потрібні? Ось що відбувається з мого боку. Сподіваюся, ви відповісте питаннями, які кинуть виклик вашому власному статус-кво.
Більшість з нас знає, що нам потрібно створювати генеративні простори скрізь, де прокидається ця нова планетарна свідомість і рух — а це практично, ну, скрізь. Питання в тому, як це зробити? Як ми можемо створити простори для глибокого навчання та лідерства, які дозволять громадянам, творцям змін та лідерам у різних секторах запалити власне полум’я натхнення та активності?
Ці питання дивиться на мене. А які питання дивиться на вас? Що історії, розказані тут, нагадали вам з вашого власного досвіду? Які наступні кроки ви зробите найближчими тижнями? Це виклик нашого часу: Кожен з нас повинен проявити себе. Дозвольте своєму питанню подивитися на вас. Дозвольте йому говорити з вами.
Саме так відбуваються справжні зміни: багатьма поступовими кроками, зробленими окремими людьми та малими групами. Якщо їх робити разом, виходячи зі спільного усвідомлення, ідеї та дії будуть об’єднуватися та узгоджуватися з майбутнім, що хоче прорости.
— — — —
Дякую моїй колезі Джейсі Лі за захопливе відео генеративного скрайбінгу, і Беці Б’юел, Еві Померой, Лаурі Пасторіні, Марії Деніел Брес і Еммі Пейне за допомогу у редагуванні чернеток та коментарі.
