Путін і сила колективних дій, породжених спільною усвідомленістю: 10 пунктів рефлексії про наш поточний момент

Отто Шармер

Оригінал https://medium.com/presencing-institute-blog/putin-and-the-power-of-collective-action-from-shared-awareness-a-12-point-meditation-2df81cd54b1e

Словник термінів

https://cutt.ly/9FCP4UC

Частина друга

Оскільки безрозсудні напади та воєнні злочини проти українського народу поширювалися та ставали все більш жорстокими, мені було важко зосередитися та продовжувати писати ці роздуми про наш нинішній момент. Те, що ми бачимо, — це саме те масове посилення відсутності — соціального поля руйнування — про яке я писав у першій частині цього есе. Єдиним виходом, який я знайшов, був підхід, позичений з чудового подкасту, до якого я повернусь далі: міркувати через призму власного досвіду.

Зображення Келві Бьорд

У першій частині цього есе я розмірковував про поточний момент через призму відсутності — лінзу соціального поля, сформованого граматикою руйнування. Результатом є широко поширене відчуття депресії та відчаю. Це відчуття підтверджується величезною кількістю даних. Якщо у вас немає депресії, ви (ймовірно) не в темі. Іншими словами: якщо ви не повністю заперечуєте те, що ми разом робимо з нашою планетою, один з одним і з самими собою, тоді ви можете бути лише пригніченими. Або обуреними. Або і те і те одночасно.

У цій частині я запрошую вас поглянути на поточну ситуацію через призму можливостей, що з’являються в майбутньому — через призму соціального поля, сформованого граматикою трансформуючої співтворчості (див. зображення 1).

Зображення 1: Чутлива присутність [Presencing] та Відсутність [Absencing]: дві соціальні граматики, два соціальних поля (Джерело: Scharmer 2018)

5. Найважливіша і найменш добре розказана історія нашого часу

Дозвольте мені почати цю частину, пов’язавши наш поточний момент з відчуттями у власному тілі. У моєму випадку я з’єднуюся з дисонансом різних двох почуттів: депресія і можливість.

По-перше, депресія. У перші кілька днів російського вторгнення в Україну, як і всі, я в агонії спостерігав за новинами, що розгортаються. Частина мого розуму намагалася прийняти те, що чітко бачили мої очі та мій інтелект. Цей досвід викликав своєрідне дежавю. Моє тіло згадало, що я вже мав таке відчуття раніше. Я відчував це на початку COVID. Я відчував це, коли Трампа було обрано президентом (і певною мірою протягом усього його президентства). Я відчував це 11 вересня. Можливо, ви теж мали подібні відчуття в одній з цих ситуацій? Наразі всі ми, напевно, знаємо це поглинаюче відчуття: ви почуваєтесь, наче хтось вибив землю з-під ваших ніг.

Коли ми подивимося на весь цей набір руйнівних переживань — повний ряд подій, які за останні кілька десятиліть вирвали землю з-під нас — що ми бачимо? Як цей досвід впливає на наш стан? У моєму випадку я захоплююся цими подіями і зациклююся на них. Мене витягують із власного тіла. Я відчуваю себе безпорадним, а іноді навіть трохи паралізованим. Одним словом: я впадаю в депресію. Я відчуваю себе відірваним від власної агентності [суб’єктності — примітка перекладача]. Я вірю, що саме так багато хто з нас почувається сьогодні.

Суспільство з колективною депресією — це поширене явище, яке визнають багато людей, особливо молоді та більш чутливі серед нас. Якщо вам сьогодні 22, ви прожили все своє життя у світі, який формується посиленням збоїв, спричинених відсутністю. Ваш життєвий досвід почався з 11 вересня, і відтоді частота збоїв для більшості людей зросла, а не зменшилась.

Це перше відчуття. Існує величезна кількість даних, що підтверджує його. Однак, коли я замислююся про це глибше, я розумію, що це не вся історія. Так, люди в депресії. Але діагностика фізичної чи емоційної депресії не бере до уваги дію людського духу, активність нашої кращої (нашої вищої, або з великої “С” Самості, сплячого усвідомлення єдиного, яке ми можемо активувати. Подібно до того, як Путін був сліпий щодо спільної усвідомленості та агентності громадянського суспільства та колективних людських дій в Україні, Росії та в усьому світі, у нашому широко поширеному почутті депресії ми сліпі щодо нашого найвищого потенціалу та агентності у майбутньому.

Звідки це друге відчуття? У власному тілі я, напевно, віднайшов би його в своєму серці. Але насправді воно займає всю середню частину мого тіла і променить звідти вгору. Це чітке відчуття реальної можливості, яке я відчував багато разів. Я відчув це вперше в підлітковому віці, коли разом із 100 000 людей пройшов марш проти атомних електростанцій у Німеччині (тоді ми протестували, серед іншого, проти сценарію, який зараз діє в Україні: ядерні відходи, які не розкладаються 1 мільйон років, і це робить вашу енергетичну систему вразливою до тероризму та війни). Я знову відчув це наприкінці 1970-х років, коли той самий антиядерний рух призвів до заснування Партії зелених у Німеччині. Вона відіграла важливу роль у перетворенні Німеччини на країну з енергосистемою, яка вирішила поступово відмовитись від ядерної енергії до 2022 року та вугілля до 2030 року.

У 1980-х роках мене охопило інше сильне відчуття реального потенціалу майбутнього, коли активісти за мир і громадянські права по всій Європі, здавалося, спонтанно «співпрацювали» в різних країнах. У 1989 році я був студентом-організатором, що разом із відомим дослідником миру Йоханом Галтунгом очолював програму «Дослідження миру в усьому світі». Ми взяли 35 студентів з 12 країн у дев’ятимісячну глобальну освітню подорож, щоб вчитися у науковців, змінотворців і активістів-практиків. Під час східноєвропейської частини подорожі ми зустрілися з деякими з цих активістів у Східному Берліні, Москві і Тарту (Естонія) лише за кілька місяців до того, як впала Берлінська стіна. Оглядаючись ретроспективно, я вражений, що навіть люди на передовій цих рухів, здавалося, майже не усвідомлювали того колективного впливу, який вони мали ось-ось спричинити.

Наразі за своє коротке життя я кілька разів бачив на власні очі тектонічні зрушення: падіння Берлінської стіни, яка фактично поклала край холодній війні; мирний розпад Радянського Союзу; кінець апартеїду в Південній Африці; першого афроамериканського президента США. Я бачив зародження тектонічного зрушення в молодіжній ініціативі щодо клімату. А після вбивств Джорджа Флойда, Бреонни Тейлор та незліченної кількості інших, рух Black Lives Matter нарешті висвітлив системний расизм.

Ми самі брали участь у деяких із цих тектонічних зрушень, виходячи на вулиці, щоб мобілізувати зміни. Але навіть коли ми є лише свідками активізму та змін, ми можемо відчути поле потенціалу майбутнього, яке надихає людей діяти колективно. Тим не менш, я твердо відчуваю, що найважливіший тектонічний зсув нашого життя ще попереду. Він буде більш фундаментальним, ніж попередні зміни, таким же драматичним та життєзмінюючим. Це буде глибока зміна парадигми та свідомості у тому, як ми ставимося один до одного, до матері-природи та до самих себе — і як ми трансформуємо та перебудовуємо наші соціальні інститути в умовах наших соціальних і планетарних надзвичайних ситуацій.

Мою віру в те, що зараз відбуваються масштабні трансформаційні зміни, поділяє багато людей по всій планеті. Я відчуваю це щодня, працюючи з командами вищого керівництва в бізнесі, уряді та багатосторонніх установах, як-от ООН, а також з низовими активістами в їхніх місцевих громадах.

Згідно з недавнім дослідженням, 74% людей у країнах G20 (які становлять 60% населення світу і 80% світового ВВП) підтримують трансформацію нашої економічної системи для кращого вирішення різноманітних планетарних і соціальних надзвичайних ситуацій нашого часу. Три з чотирьох! Це перетворення вже відбувається? Здебільшого ні. Чи може це статися? Абсолютно. Ми маємо ресурси. У нас є технології. У нас є прагнення. Чого нам бракує? Руху і технологій колаборативного лідерства, які можуть допомогти втілити бажані перетворення.

Отже, депресія та відчуття потенціалу. Ці два суперечливих відчуття я маю, коли налаштовуюся на наш поточний момент: дежавю повторюваних збоїв, які посилюють шум відсутності, і водночас гостре відчуття майбутнього потенціалу, яке переживають багато людей, але не знають, що з ним робити. Перше відчуття добре відоме — воно посилюється і переказується мільйони разів щодня. Друге відчуття є частиною більш важливої і великою мірою нерозказаної історії нашого часу. Зазвичай його витісняє шум першого. Ця друга історія є золотою ниткою, за якою я буду слідувати до кінця цього блогу.

6. П’ять історій нещодавнього прогресу

Якщо ми віддалимося від поточного моменту, якщо зосередимось не лише на останніх двох десятиліттях, а й на останніх двох століттях, що ми побачимо? Ми побачимо глибокий прогрес у людському розвитку щонайменше у п’яти ключових сферах:

Війна. Так, війни все ще є лихом для нашої планети та її людей. Але правда полягає в тому, що ми досягли значного прогресу в напрямку припинення використання війни як прийнятного засобу вирішення конфліктів між державами. Так, були невдачі та винятки, як-от болючі події в Україні, Сирії та Афганістані. І так, з’являються нові форми збройних конфліктів (більше внутрішньодержавних, менше міждержавних, більше кібер- та гібридних воєн). Тим не менше, прогрес миру на планеті після закінчення Другої світової війни є незаперечним (див. рисунок 2).

Рисунок 2: Смертність від воєн у світі з розрахунку на 100,000 людей (Джерело)

Деколонізація. Деколонізація Латинської Америки, Азії та Африки протягом останніх двох століть є одним з найбільш значущих історичних досягнень в історії. Так, попереду ще багато роботи. Після політичної деколонізації наступними проблемами для вирішення є економічна та культурна деколонізація і «деколонізація розуму» (Вандана Шива), деколонізація думки. Але прогрес тут незаперечний. Подивіться на цю анімовану карту, яка показує знімок останніх 500 років.

● Рабство і громадянські права. Ще одним великим досягненням є скасування рабства та кріпацтва у всьому світі, хоча на скасування відповідних систем апартеїду та сегрегації знадобилося ще багато років. І так, щоразу, коли ми бачили прогрес у деяких сферах, реакція часто не відставала. І навіть незважаючи на те, що структурне насильство, системний расизм і рабські умови продовжують існувати, досягнутий значний прогрес є незаперечним.

● Жінки. Права жінок, жіноче лідерство та свободи для нетрадиційної гендерної ідентичності є додатковими сферами приголомшливого прогресу. Загальновідомо, що інвестування в освіту жінок і дівчат є одним із найважливіших важелів впливу на вирішення проблеми кліматичної справедливості та більшості інших проблем розвитку нашого часу. Під час пандемії COVID цей прогрес уповільнився. Згідно зі звітом про глобальний гендерний розрив Всесвітнього економічного форуму за 2021 рік, для подолання розриву в гендерній рівності знадобиться ще 136 років (більше століття). Проте нові рухи змін систем, заснованих на усвідомленості, непропорційно формуються жінками-лідерами та тими, хто краще втілює жіночий, стосунковий вимір лідерства.

● Бідність. Ми також досягли значного прогресу у виведенні людей із бідності — особливо в Азії, і особливо в Китаї. З року в рік Звіт ООН про людський розвиток відображає загальну тенденцію помітного прогресу у скороченні крайніх проявів бідності (злиденності) протягом перших двох десятиліть 21-го століття. Тим не менше, бідність залишається проблемою в багатьох місцях, і світ стикається з новим лихом несправедливості, що несе нові виклики для миру, стабільності, а також для благополуччя людей і планети.

7. Соціальна граматика творення

Останні два століття були свідками цих п’яти головних історій, що надихають людський прогрес. Жодна з них не обійшлася без боротьби та невдач. Сьогодні ми бачимо багато доказів цього. Але ми просто не можемо сприймати невдачі як доказ того, що світ котиться у прірву. Ми повинні помістити події в їх історичний контекст. Треба пам’ятати, що лише теорії не мають протиріч. Реальність завжди сповнена протиріч. Історично, випадки відсутності могли бути реакцією на попередній прогрес. Доктор Мартін Лютер Кінг-молодший нагадав нам про те, щоб ми мали довгострокову позицію, коли вказав, що «дуга морального всесвіту довга, але вона схиляється до справедливості».

Якщо це правда, чи це природний закон, на який ми всі можемо покладатися? Точно ні. У соціальних науках немає «законів», як у природничих. Натомість існують інваріації, які застосовуються лише за певних умов. Але коли ці умови змінюються — а головне, коли змінюється свідомість залучених людей — змінюються як поведінка людей, так і «закони», які її описують. Коротше кажучи: у суспільствознавстві як правило “закони” більш плинні. Вони визначаються станом соціального поля, в якому діють люди — наприклад, чи це поле творення чи поле руйнування? З цієї точки зору лідерство — це здатність системи переходити від одного типу соціальної сфери (або соціальної граматики) до іншої, як того вимагає ситуація або виклик. (Для більш диференційованого розрізнення серед чотирьох загальних соціальних сфер, див. Шармер 2018).

Застосовуючи цю точку зору до п’яти вище наведених історій, що було причиною цих епізодів трансформації? Що було рушійною силою? У кожній із цих історій, я вважаю, ми бачимо ту саму силу чи механізм. Ці зміни були зумовлені сукупністю громадських рухів — рухів за мир, визвольних рухів, рухів за скасування, рухів за громадянські права, жіночих рухів та рухів людського розвитку, — які надихнули інших приєднатися до цієї справи. Усі ці рухи були започатковані невеликими групами відданих громадян, які так чи інакше створили систему підтримки для себе та інших, що дозволяло їм розвивати соціальне поле наміру. Приклади: Народна школа Горця, Координаційний комітет студентів з питань ненасильства та Національна асоціація сприяння прогресу населення з різним кольором шкіри (NAACP) для американського руху за громадянські права, або церкви для східноєвропейських рухів за громадянські права під час холодної війни. Оскільки активістів залучали, навчали та оснащували методами та інструментами, вони набирали сили та залучали до своїх рухів сторонніх. Згодом ці рухи допомогли суспільствам переосмислити і змінити себе на краще.

Іншими словами, ці рухи діяли через відчутний зв’язок з іншим полем реальних можливостей, полем чутливої присутності майбутнього, яке ще не проявилося (див. рисунок 1). Це те, що відчули мільйони з нас на вулицях під час рухів проти ядерної зброї, руху зелених, жіночих рухів, рухів за мир, Black Lives Matter та протидії кліматичним змінам. У відчутті цих зв’язків немає нічого особливого. Саме вони роблять нас людьми. Люди — єдиний вид на землі, який може переосмислити та змінити своє майбутнє. Ми можемо переосмислити та змінити правила, цілі та парадигми, які диктують наші цивілізаційні форми та моделі співпраці. Цивілізація та розвиток цієї здатності є суттєвим для майбутнього цієї планети — і для майбутнього людства.

Але що спонукає інших людей приєднатися, переступити поріг до дії?

Багато років тому я проводив семінар у Замбії з активістами із боротьби зі СНІДом. До групи із близько 30 осіб увійшли відомі зірки футболу та громадські діячі, а також звичайні люди. Ми попросили кожного з них розповісти історію: (а) коли вони вперше дізналися про епідемію СНІДу і (б) коли вони стали активістами, які вирішили щось зробити для цього. Усі без винятку розповідали одну і ту ж історію: перехід до активізму стався, коли вони відчули особистий зв’язок із цією справою через сім’ю чи близького друга. Іншими словами: це сталося, коли у них був досвід, який торкнувся (і відкрив) їхнє серце.

Один стандартний модуль у програмах Массачусетського технологічного інституту, які я проводжу разом із керівниками з Азії та інших частин світу, запрошує їх взяти участь у імітації зміни клімату, в якій вони грають роль кліматичних переговорників, використовуючи науку та реальні дані. У грі, коли країна або команда зацікавлених сторін приймає рішення, воно вноситься в модель, яку потім демонструють учасникам з перспективою впливу на планету до 2050 і 2100 років. Жодна поведінка не прописана за сценарієм. Але ось закономірність, яку я неодноразово спостерігав: у першому раунді управлінські рішення переважно базуються на власних інтересах і, зазвичай, призводять до середньострокової катастрофи (оскільки вони ведуть справи звично, за типовим сценарієм). У другому раунді гри більшість команд приймають більш радикальні рішення щодо власних обмежень, але позитивний вплив їх рішень все ще далекий від того, що вимагає планета. Потім учасникам показують, до чого призведе підвищення рівня моря в містах, у яких вони живуть. Коли ці картинки проникають у їх свідомість і учасники розуміють, що багато з їхніх прибережних міст опиняться під водою, вони починають розглядати проблеми як більш термінові та варті уваги. Вони також звертаються до інших гравців, щоб співпрацювати та спільно укладати угоди. До 3-го або 4-го раунду колективний вплив гравців зміщується до цільового показника підвищення середньої температури у розмірі 1,5 градуса за Цельсієм, який кліматологи вказують як необхідний для дотримання.

Іншими словами, еволюція незапрограмованої (несценарної) командної поведінки має тенденцію слідувати шляху, накресленому у верхній половині рисунку 3: НЕ БАЧИТИ колективного впливу, який їх дії мають на планету (заперечення); НЕ ВІДЧУВАТИ вплив, незважаючи на те, що чітко бачать дані перед собою (нечутливість); і НЕ ДІЯТИ, незважаючи на знання фактів і відчуття впливу (колективна апатія).

Зворотний зв’язок по симуляції висвітлює сліпі зони гравців. Проте їхня поведінка залишається в основному незмінною, доки результати не стануть персональними чи прожитими особисто. Щоб переступити поріг від апатії до дії, потрібно відмовитися від усвідомлення его-системи зацікавлених сторін і розвинути спільне усвідомлення екосистеми в цілому. Як тільки це матиме місце, воно призведе до швидких, рішучих дій.

Рисунок 3: Дві структури відносин: Архітектури сепарації та Архітектури зв`язку

Структурна відмінність між граматикою (і полем) відсутності та граматикою (і полем) чутливої присутності полягає в тому, що перша заснована на когнітивній архітектурі сепарації, а друга — на когнітивній архітектурі зв’язку (див. рисунок 3).

Архітектури сепарації втілюють відрив від реальності на трьох рівнях: (1) знання (розрив між “Я” [Self] і “Світом”: заперечення), (2) стосунки (розрив між “Я” [Self] та “Іншими”: іншість), (3) і агентність (розрив зв’язку між “я” [self] і “Я” [Self]: депресія).

Архітектури зв’язку трансформують ці умови, формуючи контейнери, які містять потенціал глибших “перез’єднань” [reconnections] на рівні знання, стосунків та діяння. Іншими словами, трансформуючі та зцілюючі архітектури зв`язку засновані на принципах, відповідно до яких розум і світ не є розділеними, що «Я» та «Інші» не є розділеними, і що «я» і «Я» не є розділеними. Культивування цих сфер усвідомлення розвиває та поглиблює наші наукові, естетичні та етично-практичні здібності та знання, і таким чином окреслює основну навчальну програму для школи 21-го століття.

Отже, як ми трансформуємо соціальні поля руйнування та відсутності? Замінивши когнітивну та соціальну архітектуру поділу на архітектуру зв’язку між усіма секторами суспільства.

Перетворення моделей відсутності вимагатиме від нас зміцнення та культивування здатності з’єднуватися та відчувати резонанс у всіх наших фундаментальних стосунках — один з одним, з нашою планетою та з самими собою — а потім генерувати творчі дії з цього спільного зв’язку та резонансу.

8. Форма слідує за усвідомленням

Звернення до цих глибших сфер зв’язку вимагає від нас розширити наше звичайне типове усвідомлення (усвідомлення его-системи) аж до включення поглядів усіх партнерів та істот у нашій екосистемі (усвідомлення екосистеми). Крістіана Фігерес, ключова архітекторка і лідерка історичної Паризької угоди про зміну клімату 2015 року, розрізняє два типи власних інтересів: власний інтерес з маленької букви “в” [в англійській мові буде ‘self-interest’ і буква ‘s’ — примітка перекладача] і Власний інтерес з великої букви “В”. Перший будується навколо нашого его. Другий будується з усвідомлення цілого. Це те, що я називаю усвідомленням екосистеми, і те, що Крістіана Фігерес називає зацікавленими сторонами, що діють з Власних інтересів: з інтересів, які бачать “Я” як частину більш глибокої мережі зв’язків один з одним, з планетою Земля та з самим собою.

Я описую обставини, за яких «форма слідує за свідомістю». Увага має значення. Усі підходи до зміни систем, заснованих на усвідомленні, базуються на принципі, що найбільш значущою точкою впливу в будь-якій системі є трансформація свідомості. Це не «я мислю, отже, я існую». Але скоріше «я звертаю увагу [так], отже, це [таким чином] виникає».

Пригадую, що в молодості, коли я проїжджав повз автомобільну аварію і бачив, що швидкі вже були на місці, то відчував полегшення. Я знав, що якби їх не було, то на мені лежав би обов’язок допомогти. Але це почуття відповідальності змушувало мене відчувати себе неспокійно і безсило. Я б не знав, що робити. Пізніше я вирішив це змінити. Після відмови від проходження обов’язкової військової служби в Німеччині я отримав вибір натомість пройти соціальну службу. Я вибрав Німецький Червоний Хрест. Півтора року моєю роботою була допомога лікарям швидкої допомоги. За цей час я бачив чимало жахливих аварій. Але, на мій подив (і за допомогою певної медичної підготовки), я навчився долати своє почуття безпорадності та паралічу. Перед ситуаціями життя і смерті я навчився сповільнюватися і зосереджуватися на поставлених завданнях. Я навчився приглушувати всі відволікаючі голоси сторонніх і звертати увагу на те, що потрібно зробити. Цей досвід змінив для мене майже все. Це навчило мене, що коли ти стикаєшся з проблемою, у тебе є вибір. Ви можете відвернутися від нього, а можете повернутися до нього. Цей вибір, цей тонкий внутрішній жест активізує або поле відсутності, або поле присутності. Відсутність — це завмерлі розум, серце та воля. Чутлива присутність — це відкриття розуму, серця і волі, коли ви стикаєтеся зі збоєм (рисунок 1).

Це урок, який я отримав від Червоного Хреста. Моя увага має значення. Коли я почав зосереджуватися на тому, що мені належить робити, усе соціально-емоційне поле змінилося.

Частина ІІІ: Активація нашої агентності

Розмірковуючи про успіх Паризької угоди, Крістіана Фігерес сказала, що вчення та практика в’єтнамського дзен-майстра та активіста за мир Тіч Нхат Ханга (1926–2022) допомогли їй сплести дипломатію співпраці, яка створила угоду. Вона цитує, зокрема, практику глибокого слухання та вчення Нхат Ханга про взаємозв’язок усіх істот.

Коли рухи проти війни, рухи щодо деколонізації, громадянських прав, прав жінок і боротьби з бідністю активізували свою колективну агенцію, вони поверталися до цих проблем з широко відкритими розумами і серцями. Як сказала моя колега Антуанетта Клацкі: якщо ви бачите з широко відкритим розумом, це бачення містить зерна чутливості. Якщо ви відчуваєте з широко відкритими розумом і серцем, це відчування містить зерна для проростання дії.

Як ми можемо побудувати ці системи глибинного навчання, які підтримують перехід від его- до еко-свідомості в таких масштабах, яких вимагають виклики цього століття та цього десятиліття трансформації?

9. Народження нової цивілізації

Усі історії змін, які я тут обговорював, показують нам можливості. Ми живемо в момент руйнування, коли одна цивілізація вмирає, а інша починає народжуватися. Ця нова цивілізація заснована на подоланні трьох великих розривів нашого часу: екологічного, соціального та духовного.

Рисунок 4 — це графічне зображення нашої поточної ситуації: по суті, ми дивимося у прірву. Екологічна прірва є продуктом нашого клімату та надзвичайної ситуації на планеті, пов’язаної з біорізноманіттям. Соціальна прірва є продуктом наших соціальних систем, які руйнуються: від нерівності та поляризації до звірств в Україні, Сирії, Судані, М’янмі та багатьох інших місцях, включаючи цілком реальний ризик тотальної ядерної війни. Духовна прірва відображає нашу дедалі більшу відірваність від наших внутрішніх джерел творчості та агентності, а також депресію та тривожність, що проявляються як наслідок (особливо серед молодих людей).

Рисунок 4: Стоячи на краю прірви, створеної епохою розривів: міст через прірву знаходиться всередині (рисунок Келві Берда, Джерело: Scharmer 2018)

Що ми бачимо, коли дивимося в ці три грані безодні? Ми бачимо себе. Ми бачимо, що ми, людство, створюємо всі ці форми руйнування. Ніхто інший. Це ознака нашої епохи — епохи Антропоцену. Це результати, які ми створюємо, коли працюємо з деструктивного поля відсутності. Ми можемо побачити, що зовнішні проблеми є віддзеркаленням внутрішніх проблем, що прірва перед нами бере початок у прірві всередині, тобто в нашому розриві з планетою, один з одним і з самими собою.

Тож як ми можемо здійснити безпрецедентне цивілізаційне зрушення, до якого закликає ця надзвичайна ситуація планетарного масштабу? Ну, звісно, ​​ніхто не знає. Але ось вам здогадка. Не через дії Big Money, Big Tech або Big Government [великі гроші, великі технологічні компанії, великі уряди — примітка перекладача] (хоча нам потрібні всі три складові без великої букви “M”, “T” або “G”). І також не через залякування людей (що робив традиційний екологічний рух). Не через звинувачення та присоромлення людей (а це те, що, як правило, роблять вузьконаправлені соціальні рухи). Усі ці групи та типи дій мають бути частиною комплексу, як елементи загальної стратегії. Але моя думка така: якщо робити більше того ж, що робили раніше, ми не перейдемо на наступний рівень. Необхідне щось інше. Те, що нам потрібно для створення принципово нових цивілізаційних форм, — це тяга до майбутнього, а не відштовхування від минулого.

Починаючи з малого. Під «початком з малого» я маю на увазі початок у невеликих колах і спільнотах, поєднаних локально і діджитально, згуртованих навколо спільного усвідомлення ситуації та спільного наміру щодо майбутнього — майбутнього, яке відрізняється від минулого. Деякі з цих ініціатив і спільнот базуються на низовому рівні. Деякі з них вкладені в одну чи декілька інституцій. Але всі вони мають одну основну рису: бажання трансформувати нині панівне соціальне поле руйнування, практикуючи різні способи діяльності. Ці спільноти, пов’язані з майбутнім, впроваджують соціальну граматику та поле творення.

Подолання екологічного, соціального та духовного розривів. Якщо ми й навчилися чомусь за минуле століття протистояння суспільним кризам, то ось чому: жодна проблема не існує окремо від усіх інших. Ви не можете подолати надзвичайну ситуацію на планеті, не зосередившись на соціальній справедливості. І навпаки. І ви не можете зробити жодну з цих речей, не грунтуючи їх на подоланні духовного розриву.

Ткання руху

Чому я впевнений, що ми знаходимося на ранній стадії нового планетарного руху для подолання розколів? Тому що я це бачив. Я це відчував. За останні роки я відчував це в незліченній кількості місць. Одним із таких місць є u.lab, онлайн-лабораторія навчання в дії в Масачусетському технологічному інституті, де через фасилітацію понад 200 000 учасників пройшли свою подорож. Ми також підтримали тисячі командних ініціатив за допомогою методів, інструментів і просторів, які допомагають їм об’єднуватися та співпрацювати, включно з національними командами Організації Об’єднаних Націй, до складу яких входять керівники всіх організацій ООН у 25 країнах (Лабораторії лідерства SDG). Це не просто ідея, а втілена мережа спільнотворення, яка постійно зростає. Вона втілюється у планетарній екосистемі з творчими групами, командами та ініціативами.

Тож звідки прийдуть трансформаційні зміни, яких вимагає це десятиліття і це століття? З руху, що виникає, працює та співпрацює «звідусіль» (як нещодавно сказав еколог і підприємець Пол Хокен).

Це буде рух, натхненний інтуїцією, що екологічний, соціальний та духовний розриви — це не три проблеми; вони є лише трьома вираженнями однієї і тієї ж проблеми: відсутності спільного соціального поля та граматики, до яких усі ми можемо отримати доступ та грунтуючись на яких працювати.

Зміна свідомості. Де відбувається інтеграція трьох розривів — екологічного, соціального, духовного? Це відбувається в кожному з нас, у нашому особистому, а також у нашій колективній агентності. На нещодавній сесії GAIA д-р Ноель Наннуп (старійшина аборигенів нунгарів) звернув увагу на це. Він сказав:

«Все, що нам потрібно зробити, це мати частину шляху до майбутнього, яка належить нам; і ми шліфуємо її [цю частину- прим. перекладача], ми відточуємо її, і ми розміщуємо її на шляху, який ми будуємо. Звичайно, коли ми будуємо цей шлях, це змінює нас як його зодчих, а також формує наше місце призначення».

Цими словами д-р Наннуп передає критичне повчання: кожен з нас повинен узгодити свою увагу та наміри з тим, що належить робити нам, і що належить робити мені. Якщо ми чогось навчилися з минулого руху та змін, то це може бути ось що: поки ми думаємо про зміни як про дії, які іншим людям потрібно зробити в інших місцях, ми нікуди не дійдемо. Потрібна структура, яка ставить кожного з нас на центральне місце як агентів власного майбутнього, як кожного окремо, так і нас разом.

У той час як друга половина 20 століття була сформована конфліктом між двома протилежними соціально-економічними системами та відповідними їм ідеологіями — капіталізмом і соціалізмом, — у 21 столітті ми бачимо інший тип полярності. Лінія розлому більше не проходить між двома протилежними соціальними системами. Сьогодні лінія розлому проходить через свідомість кожного з нас. Найважливішою лінією розлому в політиці 21-го століття є лінія розлому між системою та системою і «я».

Візуальною мовою рисунків 1 і 3: найкритичніша лінія розлому нашого часу проходить через вертикальний вимір цих фігур, зображуючи різні якості ставлення до світу, до інших і до нас самих на основі чутливої присутності чи відсутності. Ця вертикальна грамотність сьогодні є найважливішим потенціалом розвитку. Подивіться, наприклад, як вміло українець Володимир Зеленський використовує свій особистий досвід і здатність відчувати аудиторію, щоб побудувати зв’язок зі своїм народом, надихати на спротив і звертатися до громадян Росії, Європи та Америки способами, які не демонізують протилежні сили, а звертаються до спільної людяності в кожному.

CASA: Активація справжньої суперсили. Якщо ми чогось навчилися з наших відповідей на руйнівні виклики, такі як пандемія COVID, вбивства Джорджа Флойда та Бреонни Тейлор і вторгнення Путіна в Україну, то це може бути ось що: справжня суперсила нашого часу — це не та, яка сидить у Вашингтоні; це також не та, що сидить у Пекіні; і точно не та, що сидить у Кремлі. Справжньою суперсилою нашого часу є Колективна Дія, яка випливає із Спільної Усвідомленості цілого (CASA). “Casa” латиною означає “будинок” або “дім”. Нам потрібно розвивати нашу здатність до колективних дій типу CASA, щоб захистити та відродити наш будинок і дім: нашу землю, нашу громаду та наші планетарні еко-соціальні та культурні екосистеми.

Як показано на рисунку 5, CASA можна розглядати як четвертий тип механізму управління, на додачу до трьох традиційних (уряд, ринки, лобіювання зацікавлених сторін). Я вважаю появу колективних дій типу CASA типом управління 4.0 і однією з найбільш значущих подій у сучасному суспільстві. Приклади CASA вже існують у багатьох формах локально. Наприклад, це проявляється в CSAs (Community Supported Agriculture) [Сільське господарство, підтримуване спільнотою — прим. перекладача]. Він також має тенденцію з’являтися у відповідь на природні чи інші катастрофи. Він проявляється, коли громади піднімаються, стикаючись зі збоєм, щоб спонтанно координувати свої дії навколо спільного усвідомлення всієї ситуації, як ми бачимо в Україні, а також у сусідніх країнах, які приймають 3 мільйони людей, що втекли з України протягом останніх кількох днів. Він також іноді проявляється на сцені глобальної політики, особливо коли світ об’єднався навколо Паризької угоди та Цілей сталого розвитку (ЦСР) у 2015 році. Якщо ви хочете дізнатися про передісторію, пов’язану із Паризькою угодою, натисніть покликання на подкаст у кінці цього блогу.

Рисунок 5: Чотири стадії еволюції систем, чотири операційні системи (адаптовано з Шармер 2018)

На рисунку 5 зображено чотири типи соціальних граматик і способів їх оперування. Хоча сьогоднішній основний фокус повільно зміщується з 2.0 до 3.0, головна проблема трансформації полягає в тому, як перейти до способів роботи 4.0. Ми знову і знову бачимо, що інституції та суспільства реагують на виклики 4.0 (наші планетарні та соціальні надзвичайні ситуації) за допомогою механізмів 1.0, 2.0 (іноді 3.0). Але це не працює. Тому що, перефразовуючи Ейнштейна, ми не можемо вирішити наші проблеми за допомогою того самого підходу, який створив їх.

Чи існує в країнах загальна громадська підтримка руху до суспільства 4.0? Я думаю, що сьогодні підтримка в багатьох місцях швидко зростає. Недавнім прикладом є переконлива перемога Габріеля Борича на платформі, що була заснована на подоланні екологічних, соціальних і культурних розбіжностей, що заносилися протягом 50 років до країни [Чилі — прим. перекладача] неолібералізмом і режимом Піночета. Нижче наведено дві фотографії президента Борича в день, коли він склав присягу як президент, отримуючи вшановування та благословління через церемонії різних місцевих традицій.

Фотографії: Президент Габріель Борич отримує благословення у традиціях корінних народів у день його інавгурації, пропонуючи для свого уряду різноманітність, включення та гармонію з природою

Фотографії: Президент Габріель Борич отримує благословення у традиціях корінних народів у день його інавгурації, пропонуючи для свого уряду різноманітність, включення та гармонію з природою

10. Як ми можемо діяти зараз: створювати нові інфраструктури, що навчаються

У першій частині цього есе ми зробили огляд того, що сьогодні відбувається, через призму відсутності — соціальної граматики руйнування. У другій частині ми досліджували це через призму чутливої присутності — соціальної граматики спільнотворчості. Як взаємопов’язані ці дві точки зору та соціальні поля?

Вони цікавим чином діалектично переплітаються. Ми часто опиняємося поміж ними персонально, в наших інституційних системах і як суспільство. Життя, лідерство та зміни в суспільстві діють на цій крихкій проміжній території. Рух може відбуватися в будь-якому напрямку майже в будь-який момент. Здається, що ця крихкість є ключовою ознакою нашого теперішнього моменту.

Я не намагався зобразити тут оптимістичний погляд. Я не думаю, що це те, що потрібно сьогодні. Нікому не потрібно підсолоджувати рух до краху. Сьогодні потрібен радикальний реалізм, який може охопити реалії як чутливої присутності, так і відсутності. Слово «радикальний» [radical] спочатку було прикметником, запозиченим у 14 столітті з пізньолатинського radicalis, а саме з латинського radix, що означає «корінь». «Radical» у пізній середньоанглійській мові означало «формувати корінь». Радикальний реалізм розглядає реальність з точки зору як видимого, так і прихованого в глибині (укоріненого). Радикальний реалізм має на меті підключення до реальності того, що є на рівні з укоріненим, що хоче прорости. Радикальний реалізм говорить про те, що більшість людей вже знає: шлях вперед не буде легким. На нашому шляху нас чекає ще багато збоїв. Але найважливіше те, що майбутнє не залежить від них. Натомість воно залежить від наших стосунків і від нашої внутрішньої позиції [inner place], з якої ми діємо, коли відповідаємо на збої.

Багато найактуальніших проблем сьогодення зводяться до того, як залучити та трансформувати колективні моделі відсутності. Висвітлення трьох сліпих зон — не бачити, не відчувати, не діяти — пропонує деякі важливі трігерні точки втручання. Але головне — не сприймати прояв відсутності (або зла) як ворога. Натомість ми повинні розуміти кожен акт відсутності як творчу енергію, яка пішла хибним шляхом, — творчу енергію, яка зазнала невдачі і, отже, пішла іншим шляхом — шляхом руйнування. Усі руйнування та акти відсутності є проявами енергії, яка не змогла реалізувати свій творчий потенціал. Щоб залучити та трансформувати цю енергію, нам спочатку потрібно знайти це місце всередині себе.

З цього погляду зрозуміло, що в Україні може бути тільки один шлях вперед: дипломатія співпраці. Чим швидше тим краще. Чим довше це займе, тим більше жахливих руйнувань, жорстокості та колективної травми буде завдано кожному. Розумна та орієнтована на співпрацю дипломатія повинна запропонувати мости тим, хто застряг у полі відсутності, і запропонувати рішення, що виходять за межі бінарної логіки, яка формує домінуюче мислення, засноване на виявленні відмінностей і на антагонізмах або-або, без третього варіанту посередині (наприклад, військового нейтралітету для України). Варто також зазначити, що майже весь глобальний Південь (включаючи Бразилію, Індію, Індонезію та Південну Африку) до цього моменту не купився на антагонізм глобальної Півночі.

Це повертає мене до нашої агентності і того, як кожен з нас може бути безпосередньо залучений до перегинання дуги історії у бік соціальної справедливості, планетарного зцілення та процвітання людини. Для цього нам потрібні нові соціальні навчальні інфраструктури для зрощування та об’єднання незліченних зародкових ініціатив, що діють на основі спільного усвідомлення майбутнього, яке хоче проявитися. Ми не можемо дозволити, щоб їх витіснила супер-посилена машина відсутності, яка нагнітає шум у нашу свідомість і дає силу руйнаціям в екосистеми. Де ви є активістом у створенні контейнерів, які сприяють архітектурі з’єднання (а не роз’єднання); де ви створюєте та утримуєте ці навчальні інфраструктури для себе, для своєї команди та для ініціатив, у яких ви берете участь?

Щоб підтримати таке критично важливе створення інфраструктур суспільного навчання, Presencing Institute запускає ініціативу зі створення прототипу та розширення нового типу змішаного кампусу для демократизації доступу до методів, інструментів і просторів для трансформації систем у десятиліття трансформації: зараз. Мета — створити:

  • Безкоштовну реплікабельну платформу для навчання та інновацій для радикального відновлення: методи, інструменти та простори.
  • Живу екосистему реальних прикладів та інституцій, які втілюють і створюють потенціал для радикального відновлення в сферах продуктів харчування, навчання, здоров’я, добробуту, бізнесу, фінансів, технологій, лідерства та управління.
  • Живе поле зв’язків поміж мільйонами тих, хто творить радикальні зміни, хто працює, фокусуючись на можливості відновновлюваного майбутнього, тих, хто надихає інших активізувати свою агентність.
  • Зростаючу впевненість, засновану на доказах досліджень, що відновлюване майбутнє є доступним і можливим зараз.

Якщо ви хочете приєднатися до цієї роботи, будь ласка, додайте своє ім’я до списку розсилки тут.

Так ми дійшли до кінця, тобто до початку. Ми почали з уваги до суперечливих почуттів, які ми можемо відчути в нашому тілі в цей момент. У цьому дослідженні двох різних соціальних граматик ми дізналися, що майбутнє залежить не тільки від того, що роблять інші люди. Майбутнє на цій планеті залежить від кожного з нас і нашої здатності перебудовувати увагу та наміри на рівні цілого. Як нагадав нам д-р Наннуп: «Все, що нам потрібно зробити, це мати частину шляху до майбутнього, яка належить нам; і ми шліфуємо її та відточуємо її…”

Спільне утримання та спільнотворення цього нового шляху до майбутнього ставить нас у дуже особисті стосунки з нашою планетою та нашим спільним майбутнім. Я думаю про це майбутнє як про набір зерен. Ці зерна вже існують. Але чого не існує, так це ґрунту — соціального ґрунту — без нього не може прорости жодне зерно. Що створює цей родючий ґрунт? Наша колективна здатність повертати промінь уваги назад на самих себе. Це наша здатність бачити і розпізнавати власні тіні в безодні, з якою ми стикаємося, якщо ми зможемо втримати погляд нерухомим, — трансформувати цю тінь, відкрити наше поле усвідомлення і почати служити локомотивом для майбутнього, що хоче виникнути.

--

--

Love podcasts or audiobooks? Learn on the go with our new app.

Get the Medium app

A button that says 'Download on the App Store', and if clicked it will lead you to the iOS App store
A button that says 'Get it on, Google Play', and if clicked it will lead you to the Google Play store