Кола радикальної спільної присутності в час колапсу

Група перекладачок: Дзвенислава Новаківська, Катерина Кравчук, Ольга Гербелін

Я сиджу в потязі Ретійської залізниці, який повертається з Понтрезіни, високо в красивих Швейцарських Альпах. В оточенні танучих льодовиків, я думаю про два зібрання, які відбулися тут на початку тижня: Всесвітній етичний форум (World Ethic Forum) із приблизно 250 учасниками та щорічні збори Всесвітньої ради майбутнього (World Future Council), зібрання 50 глобальних учасники змін із числа громадянського суспільства, уряду, наукових кіл та бізнесу. Обидва зібрання були скликані з наміром створити нове уявлення про наш шлях до майбутнього, яке є відновлювальним, мирним і справедливим.

Розмірковуючи про ці та інші подібні зібрання останніх місяців, я помічаю три теми. Ці самі теми також відображені в майбутній Доповіді ООН про людський розвиток 2021–2022 (буде опублікована пізніше цього тижня) [доповідь опублікована 8 вересня 2022 року — редакторська правка] і в очікуваному дослідженні Римського клубу, що з’явиться через 50 років після його новаторської книги «Межі зростання». Нове дослідження називається «Земля для всіх: посібник із виживання людства». Це спільне зусилля під керівництвом Комісії з трансформаційної економіки, групи економістів-новаторів, мислителів, вчених і активістів, згуртованих Римським клубом.

Колапс цивілізації?

Перша тема полягає в тому, що ми живемо в час прискореного розпаду та краху. Симптоми цього ми бачимо в деградації нашої екосистеми, яку часто іменують «найгіршою за 1000 років» через повені та посухи. Ми бачимо це в дестабілізації клімату, у зниженні рівня грунтових вод, у втраті верхнього шару ґрунту та в тривожній втраті біорізноманіття. Ми бачимо симптоми розпаду соціальної системи у підвищених рівнях поляризації, нерівності, расизму, насильства та війни, а також у початку масової міграції, пов’язаної з кліматом.

Друга тема — це відчуття, що ми тонемо, яке виникає, коли ми пробуємо це все осягнути. Це відчуття, яке говорить: здається, ні я, ні ми нічого не можемо з цим зробити зараз — можливо, вже надто пізно. Іншими словами, існує всеохоплююча колективна депресія, яка формує світогляд кожного та кожної, зокрема нашої молоді, яка нестиме тягар наших суспільних невдач у майбутнє.

Третя тема пов’язана з парадоксом, що ми знаємо майже все, що необхідно, щоб запобігти краху цивілізації. У нас є більшість знань, більшість технологій і всі фінансові засоби, необхідні для того, щоб змінити ситуацію. І все ж ми не робимо цього. Коротко: третя тема стосується величезного розриву в знаннях і діях втіленого в нашій колективній поведінці протягом останніх 50+ років.

Перш ніж детальніше зупинитися на тому, як подолати розрив у знаннях і діях, беручи до уваги обговорення ключових результатів дослідження «Земля для всіх», давайте поміркуємо над глибшим значенням цих трьох тем.

Що вони нам говорять? Вони говорять нам, що ми живемо в момент переходу, коли одна цивілізація закінчується і вмирає, а інша народжується. І як охоронці планети Земля та всіх її видів, ми покликані захищати полум”я наших найвищих майбутніх можливостей.

Британський історик Арнольд Тойнбі, який досліджував підйом і падіння цивілізацій, виявив, що цивілізаційні структури руйнуються, коли лідери та їхні інституції більше не здатні творчо відповідати на домінуючі виклики свого часу. Те, що я маю на увазі під цивілізаційним крахом (і, можливо, відродженням), — це процес, який втілює в собі три основні риси:

  1. Жорсткі факти: ми чітко бачимо симптоми прискорення соціальної та екологічної деградації, дезінтеграції, розпаду та колапсу.
  2. Колективні поля бесіди: ми спостерігаємо розпад здатності осмислювати поточну ситуацію та реагувати на неї, втрачаючи здатність вести спільну розмову про те, що відбувається. Ця проблема загострюється токсичним впливом “брудних” грошей на політику та бізнес-моделі технологічних компаній, які працюють у соціальних мережах, що посилює дезінформацію, поляризацію та негативні емоції.
  3. Людський дух: ми бачимо величезний спалах проблем із психічним здоров’ям. Згідно зі Звітом про людський розвиток за 2022 рік, кожна восьма людина на планеті має проблеми з психічним здоров’ям. Наше колективне відчуття безпорадності заважає нам творчо реагувати на поточний момент.

Чи ми тонемо? Чи ми готові піднятися?

Можливо, ви знаєте старий жарт про те, як мати справу зі складністю: якщо ви не збентежені — ви випали. У світлі нашої поточної ситуації ми могли б сказати: якщо ви не в депресії, ви, ймовірно, відірвались від реальності. Я хотів би запропонувати іншу інтерпретацію колективного депресивного стану, який пригнічує нас тут і зараз. Я сприймаю наш колективний стан як знак надії (оскільки це означає відмову від стану заперечення).

Ось (щоправда, анекдотична) ситуація. У Массачусетському технологічному інституті я часто брав участь у групових симуляціях із професором Джоном Стерманом та його колегами з System Dynamics Group, які запускали сценарії рольових ігор з лідерами з різних секторів і регіонів. Кожен учасник чи учасниця призначається до команди, яка представляє ключові країни та їх інтереси в кліматичних переговорах. Після періоду вивчення та обговорення кожна команда робить пропозиції та рішення, які вводяться в комп’ютерну модель, що науково передбачає вплив цих рішень на певний регіон на решту цього століття. Учасники можуть легко побачити колективний вплив своїх рішень, які на початку майже завжди призводять до катастрофи та краху, відображаючи нашу поточну колективну поведінку.

Побачивши прогнозований результат своїх рішень, команди переходять до другого раунду обговорень, переговорів і прийняття рішень. Коротше кажучи, рішення учасників починаються з копіювання поточної реальності, але в міру того, як їхня колективна обізнаність підвищується, вони БАЧАТЬ вплив помилкових рішень. Поступово їхня колективна поведінка починає змінюватися. Еволюція моделей колективного осмислення та прийняття рішень, які я бачив у таких випадках, приблизно проходить за цими чотирма етапами:

1/Заперечення: знецінення реального впливу наших рішень на майбутнє («не моя проблема»)

2/Дистанціювання: визнати проблему, але покласти провину на когось іншого («це їх вина, а не моя»)

3/Депресія: після усвідомлення того, що заперечення та дистанціювання нічого не вирішать, глибоке відчуття, що «вже надто пізно»

4/Глибинна чутливість та співтворчість: вміння залишатися в моменті, утримуючи погляд, а потім відпускати (старе), щоб дозволити з’явитися новим можливостям. Під час симуляції цей етап часто спонукає учасників до радикально нових способів співпраці та спільної творчості, діючи на основі спільного усвідомлення цілості.

Наведене вище зображення Келві Берд візуалізує цей шаблон, наносячи ці чотири етапи на U-процес трансформації, і це свідчить про те, що наше колективне відчуття депресії — це не кінець цієї історії. Натомість це може бути початком колективної подорожі до спільної творчої реакції. Але навіть якщо ця більш оптимістична інтерпретація нашого поточного стану правильна, велике питання, звичайно, залишається: що потрібно, щоб перейти від стану депресії до стану глибокого чуття та колективної творчості?

Марсіанський погляд на нашу сліпу зону

Якби доброзичлива гостя з Марсу сьогодні приземлилася в Сполучених Штатах і вивчала нашу колективну поведінку, що б вона помітила і чим би була здивована?

Ось закономірність, яку, на мій погляд, зрозуміє будь-який проникливий позаземний спостерігач:

Безпека: найбільша у світі військова супердержава, озброєна до зубів і керуюча 800 закордонними військовими базами в більш ніж 70 країнах, зосереджує всі свої сили на небезпеці, яка, імовірно, ховається біля її берегів. Проте, коли реальні загрози та небезпеки виникають, вони, як правило, походять зсередини (приклади: терористичні атаки 9–11; напад на Капітолій 6 січня; ризики безпеки, пов’язані з кліматом; напади озброєних громадян на цивільних осіб).

Охорона здоров’я: найбагатша країна на планеті має одні з найгірших показників здоров’я із скороченням тривалості життя ще до пандемії. У 2019 році Американська академія педіатрії опублікувала звіт, у якому «розлади психічного здоров’я, що перевершили фізичні розлади» зазначаються як найпоширеніша проблема, що спричиняє «порушення та обмеження» серед підлітків. Незважаючи на те, що основне джерело загроз змістилося із зовнішніх (нещасні випадки, наркотики) до внутрішніх (психічне здоров’я), поточна система — навчання медичних працівників і реагування на надзвичайні ситуації — все ще зосереджена на цих зовнішніх загрозах.

Управління економікою: усі сучасні економіки ґрунтуються на розподілі праці. Це ключ до продуктивності. Але це пов’язано з проблемою координації. Як скріпити весь скелет разом після того, як розподіл праці розчленував його? Поки що ми покладалися на два потужні зовнішні механізми координації — невидиму руку ринку та видиму руку уряду. Певний період в історії влада профспілок служила посередником цих сил принаймні для деяких зацікавлених сторін. Але те, що наша спостережлива марсіанська дослідниця напевно зрозуміла — жоден із цих традиційних механізмів сам по собі недостатній для вирішення сучасних викликів.

Наші механізми координації мають розвиватися. Замість того, щоб покладатися лише на зовнішні механізми, нам потрібно інтеріорізувати колективний вплив, нам потрібно координуватися та діяти, виходячи зі спільного усвідомлення цілості. Я називаю це колективними діями у спільній свідомості [Collective Action from Shared Awareness]. Перший крок у цьому напрямку було зроблено із запуском Внутрішніх цілей розвитку на початку цього року в Стокгольмі як доповнення до Цілей сталого розвитку з метою створення трансформаційних можливостей для подолання розриву в знаннях і діях.

Марсіанська дослідниця може написати у своєму блокноті, що вона бачить приголомшливу невідповідність між формою та функціями установ, які мають підтримувати добробут наших громадян. Ця невідповідність представляє критичну проблему розвитку нашого часу: у всіх системах нам потрібно узгодити невідповідність форми та функції, або те, що ми називаємо розривом у знаннях і діях. Ми осягнули, що подолання цього розриву вимагає від нас відновлення зв’язку з глибоким людським прагненням і здатністю до внутрішнього розвитку та життя в гармонії з нашою планетою та один з одним; застосовуючи це прагнення та здатність до трансформації наших інституцій, наших суспільств і наших відносин із землею. І це може статися лише в тому випадку, якщо ми поглибимо свою внутрішню сутність або, іншими словами, інтеріоризуємо зовнішні фактори впливу (тобто наші сліпі зони), щоб ми могли відповідніше реагувати на виклики нашого часу.

Захистіть полум’я

Отже, повернемося до головного питання: чи ми тонемо, чи виринаємо? На мій погляд, відповідь залежить від того, чи спробуємо ми створити та активізувати нові типи інфраструктур соціального навчання задля трансформації. Інфраструктури, які підключаються до та активують людську здатність до індивідуальної та колективної трансформації.

На Всесвітньому етичному форумі перші два дні розпочалися з невеликого кола з близько 50 осіб, яких називали хранителями вогню. Коли настала моя черга поділитися, я розповів про зворушливий момент зі студентських років. Я спостерігав, як Йозеф Бойс приймав премію Вільгельма Лембрука за скульптуру в 1986 році. Ймовірно, це була остання публічна промова Бойса незадовго до його смерті. Він говорив про полум’я натхнення, яке Лембрук забезпечив усій мистецькій творчості Бойса. Він завершив свою промову словами: «Захистіть полум’я!» — Schütze die Flamme! Ці слова вразили до глибини.

У той момент я відчув, ніби те маленьке полум’я, яке представляє суть людського духу, повністю залежить від таких людей, як ми, які приймають його, захищають і потім передають наступному поколінню. Коли Бойс закінчив свою промову цією фразою “Захисти полум’я!” відчував, ніби я теж щойно отримав полум’я. Можливо, так само, як він багато років тому. Захищати полум’я — це зовсім інше, ніж, скажімо, носити факел або розмахувати ним. Те, що я бачив своїм внутрішнім зором, більше нагадувало свічку: ти тримаєш свічку в одній руці, а іншою захищаєш полум’я — тримаєш її дуже близько до серця.

І це цілком може бути те, що необхідно сьогодні. Оскільки наша планетарна надзвичайна ситуація вже настільки крихка, кожен із нас має тримати та захищати полум’я, тримаючи його біля свого серця.

Три трансформації

Мій колега з Массачусетського технологічного інституту Пітер Сенге любить говорити, що найбільш системним є те що є найбільш особистим та міжособистісним. Цій ідеї глибоко резонує Йозеф Бойс, який започаткував термін соціальна скульптура, під яким він має на увазі сукупність усіх відносин, які ми будуємо як люди. У цьому дусі я хочу запропонувати вам перейти до протилежного кінця спектру: до макросистемного погляду. Для того, щоб адекватно розв’язати нашу нинішню полікризу, є щонайменше три зміни на макрорівні, які, на мій погляд, мають відбутися. Нам потрібно трансформувати:

1.Наші економіки від его до еко;

2. Наше управління від вертикального (ієрархічного) до розподіленого та діалогового;

3. Наші освітні системи від їх орієнтації на результат чи тестування до перетворення у генераторів кращого майбутнього.

1. Трансформація економік з его на еко

Можливий шлях до цієї економічної трансформації буде представлений у новому дослідженні Римського клубу в ООН у Нью-Йорку пізніше цього місяця. Він зосереджений на п’яти основних змінах:

Подолати бідність: За останні п’ятдесят років рівень абсолютної бідності різко скоротився. Але все ще майже половина світу живе в бідності, виживаючи на менше ніж 4 долари США на день.

Розврот:

Створити нові «спеціальні права запозичення», щоб виділяти понад 1 трильйон доларів США на рік бідним країнам для інвестування у створення відновлюваних економік (за рішенням МВФ).

Відмовитися від прав інтелектуальної власності на запатентовані відновлювані джерела енергії та технології охорони здоров’я (позов СОТ).

Зменшити нерівність: у багатьох країнах дохід 10% найбагатших становить понад 50% національного доходу. Це шлях до глибоко дисфункціональних і поляризованих суспільств.

Розворот:

Запровадити прогресивне оподаткування та закриття міжнародних податкових лазівок

Кошти громадян — надати кожному свою справедливу частку багатства країни (універсальний базовий дивіденд)

Розширити права і можливості жінок: значні інвестиції в освіту та розширення можливостей дівчат і жінок. Приклад: за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй, якщо всі жінки-власниці дрібного бізнесу отримають рівний доступ до виробничих ресурсів, урожайність їхніх ферм зросте на 20–30 відсотків. Від 100 до 150 мільйонів людей більше не будуть голодувати.

Розворот:

Розширити доступ до освіти для всіх дівчат і жінок.

Досягнути гендерної рівності на керівних посадах у всіх установах.

Трансформувати системи харчування. Промислове сільське господарство є одним із найбільших джерел викидів парникових газів, вирубки лісів, втрати ґрунту та біорізноманіття, а також забруднення води.

Розворот:

Скасувати всі шкідливі субсидії для промислового сільського господарства (майже 90% із 540 мільярдів доларів щорічних субсидій для ферм завдають шкоди людям і планеті, згідно з нещодавньою доповіддю ООН).

Зменшити харчові відходи та пропагувати здорову рослинну дієту.

Перетворити енергетичні системи. Мета Паризької угоди — обмежити підвищення глобальної температури в цьому столітті на 2°C в порівнянні з доіндустріальними показниками — вимагає приблизно удвічі скорочувати глобальні викиди парникових газів кожне десятиліття з 2020 року, щоб досягти близького до нуля до 2050 року.

Розворот:

Реконструювати та поступово вивести з вжитку енергетичні системи на основі викопного палива.

Підвищити енергоефективності, зменшити споживання

Електрифікувати все, живлячись від відновлюваних джерел.

2. Трансформація управлінських систем від вертикальних до систем базованих на співтворчості та діалозі

Усі ці заходи є здійсненними, і вони можуть підсилювати одне одного (як демонструє базова імітаційна модель цього дослідження). Необхідні ресурси також легко доступні. Оцінки витрат на досягнення планетарних змін, пов’язаних із надзвичайною ситуацією, становлять від 2 до 5% світового ВВП. Для порівняння, у надзвичайних ситуаціях, таких як війна, уряди часто мобілізують до 50% свого ВВП. Отже, якщо у нас є ресурси та рішення, чому ми не використовуємо їх?

Відповідь на це питання пов’язана з управлінням. Наші нинішні структури прийняття рішень часто діють під одностороннім впливом організованих груп інтересів. Які віддають перевагу невеликим групам, що легко об’єднуються (наприклад, монопольним галузям), а не великим, які не здатні організуватися (ті, що працюють в інтересах усіх громадян). Які надають перевагу громадянам, котрі мають право голосу (теперішнім поколінням), а не тим, хто не має права голосу (майбутнім поколінням і самій планеті). Поштовх до трансформації також викликав помітну негативну реакцію з боку деяких груп особливих інтересів. Очевидним доказом є створення та масове фінансування індустрії заперечення проблеми зміни клімату, якій у Сполучених Штатах на початку 2000-х років вдалося скасувати підтримку податку на викиди вуглецю (джерело: Dark Money).

Отже, проблема, з якою ми стикаємося, полягає в тому, що хоча 3 із 4 громадян у країнах G20 підтримують трансформаційні зміни для боротьби з соціальною нерівністю та зміною клімату, наші поточні системи управління цього не забезпечують. Що дає мені сьогодні надію, так це те, що багато осіб, які приймають рішення в уряді та бізнесі, в приватному порядку погоджуються, що ці трансформаційні зміни необхідні зараз. Вони особисто хотіли б стати частиною іншої історії майбутнього. Але вони не знають як.

Будь-яке управління залежить від геометрії влади. Питання полягає в тому, щоб перепроектувати та розвинути нашу демократію та системи управління таким чином, щоб зробити широко розповсюджене прагнення трансформаційних змін (які ми спостерігаємо сьогодні в більшості країн) актуальними для колективного прийняття рішень.

Одним із перших прикладів виходу на цю нову територію є те, що зараз відбувається в Чилі. У Чилі більше 80% громадян підтримують нову конституцію. Але тоді, коли минулої неділі це питання було поставлене на голосування, понад 60% не підтримали цю пропозицію. Отже, більше спілкування та краща інфраструктура підтримки для справжнього діалогу (спільного мислення з різних точок зору та ідеологій) необхідні, щоб переосмислити та змінити майбутнє таким чином, щоб воно служило процвітанню як людства, так і планети. Те, що відбувається в Чилі, є передвісником того, що має відбутися також для інших країн: (потенційного чи фактичного) розпаду суспільного порядку з наступним переглядом і переосмисленням нового суспільного договору.

Основне питання полягає в тому, як ми можемо розвинути наші демократичні структури прийняття рішень і управління таким чином, щоб зробити їх більш розподіленими, діалоговими та прямими? Першим багатообіцяючим прикладом того, як наші поточні системи управління можна доповнювати та розвивати, є широка поява громадських рад.

3. Трансформування навчання і лідерства заради творення майбутнього

Щоб це запрацювало, нам потрібно трансформувати наші системи освіти та навчання впродовж життя. Хоча в багатьох місцях ми еволюціонували від заучування до більш орієнтованих на учня модальностей, освіта продовжує зосереджуватися на індивідуальному навчанні та розвитку потенціалу. Ми далекі від освітніх моделей, які створюють здатність до спільного сприйняття та спільного формування майбутнього.

На зображенні 2 показано, як еволюція наших закладів освіти та навчання (стовпець 1) узгоджується з еволюцією всіх інших секторів (охорона здоров’я, харчування, фінанси, розвиток, управління та громадянське суспільство). У всіх цих секторах ми бачимо ту саму історію:

  • Перехід від старої операційної системи, заснованої на продуктивності та ефективності, до новішої, яка базується на результатах і досвіді користувача, а також
  • Перехід звідти до майбутньої операційної системи, яка базується на регенерації та обізнаності про екосистему.

Кожен з цих фундаментальних переходів вимагає прийняття нової операційної системи, яка відповідає новим правилам і ґрунтується на іншій парадигмі мислення та наборі можливостей для співпраці.

Найважливішим системним викликом сьогодні є спроба вирішити проблеми типу 4.0 за допомогою механізмів реагування, які все ще обмежені способами роботи 2.0 і 3.0.

Це повертає нас до навчання та лідерства. Що стримує нас від більш повного переходу до способів роботи 4.0, це три основні перешкоди:

  1. Відсутність інституційної інфраструктури, яка об’єднує всіх відповідних гравців для спільного формування та спільного керування системою.
  2. Відсутність інструментів лідерства та потенціалу для переміщення обізнаності різних зацікавлених сторін від парадигми “силосної вежі” до системного погляду, тобто від его до еко.
  3. І відсутність фінансових механізмів для фінансування та масштабування вищезазначеного.

Знову ж таки, який наш шлях до усунення розриву в знаннях і діях? Це усунути ці три бар’єри. Нам потрібно перейти до способів діяльності 4.0, щоб справді трансформувати наші економічні системи, системи управління та керівництва, щоб вивільнити глибоке бажання, яке ми поділяємо як люди, що хочуть жити в гармонії один з одним і з нашою планетою.

Але ці перетворення не відбудуться самі собою. Вони відбудуться лише за умови підтримки нової інфраструктури генеративного навчання, яка полегшує та дозволяє змінювати системи на основі обізнаності.

Кола спільної ПриСутності

Поки я завершую це, мій потяг давно прибув до Цюріха, а мій зворотний рейс почав спускатися до Бостона. Дозвольте завершити таким запитанням: як це справді спрацює, якщо колись спрацює? «Це» буття: перехід від однієї цивілізації, яка вмирає, до іншої, яка народжується.

Ми знаємо, що шлях вперед буде непростим. Ми знаємо, що рішенням наших проблем у цьому столітті не стане Великий Уряд. Це не Великі Гроші. І це також не Big Tech. Звичайно, нам потрібні всі три — уряд, капітал і технології. Але найбільше нам потрібна глибинна зміна наших якостей стосунків, яка дозволить нам захищати та піклуватися про полум’я.

Коли системи руйнуються, що нам залишається? Ми залишились одне з одним. Ми залишилися з нашими стосунками. З тим, як ми ставимося до матінки-природи, як ми ставимося одне до одного та як ми ставимося до нашого нового Я. Це наші три джерела захисту, догляду та культивування полум’я.

Якщо це правда, то єдиним найважливішим важелем для просування на нашому спільному шляху трансформації є створення сприятливих інфраструктур, які підтримують лідерів, громадян і спільноти в зміні сфер їхніх відносин з токсичних на трансформаційні, з видобувних на регенераційні та зцілюючі.

В Presencing Institute ми експериментували зі створенням і масштабуванням таких типів сприятливих інфраструктур протягом останніх 15+ років у різноманітних акупунктурних точках суспільства. Якщо ця робота вас цікавить, приєднайтеся до нашої безкоштовної онлайн-лабораторії, яка розпочнеться пізніше цього місяця. Вона функціонує як портал для U-школи трансформації — яка є раннім прототипом багатолокальної навчальної інфраструктури на перетині науки, мистецтва, свідомості та практики трансформації систем і себе.

Ми всі хочемо діяти, але часто незрозуміло як. Можливо, єдине, що ми можемо зробити, — це створити прототип цієї сприятливої ​​інфраструктури для відчуття та реалізації майбутнього, що виникає, через формування невеликих кіл спільної присутності — як простір для підтримки один одного в захисті полум’я нашого — і нашої планети — найвищого майбутнього потенціалу на цьому етапі екзистенційного ризику. Саме ці поля поглибленого зв’язку — радикальної спільної присутності — можуть підтримувати зцілення та можуть функціонувати як ґрунт і насіння для появи нової цивілізації.

Якщо вам цікаво, то погляньте на ці події:

--

--

Get the Medium app

A button that says 'Download on the App Store', and if clicked it will lead you to the iOS App store
A button that says 'Get it on, Google Play', and if clicked it will lead you to the Google Play store